Пам’ятка з надання першої неспеціалізованої допомоги        дітям, які перебувають в післятравматичному стані

У всіх   важких   ситуаціях   вирішальну   роль   відіграє   психічний  стан людини.  Він   визначає  готовність   до усвідомлення,  впевненість   і   адекватність  прийняття  рішення   в будь-яких критичних моментах.

Події   сьогодення  викликають у  людей   велику   емоційну  збудженість,  вимагають високої морально - психологічної стійкості, витримки і рішучості.      В деяких випадках можуть порушити процес нормального мислення, послабити або повністю виключити  контроль над собою, що призводить до невиправданих і непередбачуваних дій.

У непідготовлених психологічно, чи не загартованих людей з'являється відчуття страху і прагнення втекти з небезпечного місця, у інших - психологічний шок, супроводжуваний заціпенінням м'язів. В цей момент прискорюється процес нормального мислення, слабшає або повністю втрачається контроль свідомості над почуттями і волею. Нервові процеси (збудження або гальмування) проявляються по-різному. Наприклад, у деяких розширюються зіниці - кажуть, "у страху очі великі", порушується дихання, починається серцебиття "серце готове вирватися з грудей", спазми периферичних кровоносних судин - "побілів як крейда", з'являється холодний піт, слабшають м'язи - "опустилися руки ",  змінюється тембр голосу, а іноді втрачається дар мови. Відомі навіть випадки смерті при раптовому страху від різкого порушення роботи  серцево  - судинної системи.       

 Задайте собі  питання:       Як потрібно себе поводити, коли сталася непередбачувана  ситуація?   На що повинні бути  спрямовані ваші  зусилля?  

Як  допомогти  собі,  своїм  рідним,  випадковим  людям,  які  опинилися поруч з  вами  ?

 

 

                   Інструкція з надання першої неспеціалізованої

     допомоги   дітям, які перебувають в після травматичному стані

 

В будь який час, жодна людина не може уникнути травматичних подій (подій в своєму сприйнятті, як загрозливих для життя та здоров’я). І реакція на ці події має  свою специфічність, свої емоційні, тілесні та поведінкові прояви.

Потрібно усвідомити, що змінені тілесні відчуття, непритаманні емоційні прояви та поведінка людини, що зустрілась з травматичною ситуацією, є нормальною реакцією внутрішнього захисту від небезпеки. Це потрібно організму для того щоб вижити.

 

Правило №1

ВСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИТИНОЮ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОЇ ТРАВМАТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ, - ЦЕ НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ НОРМАЛЬНИХ    ЛЮДЕЙ   НА    НЕНОРМАЛЬНІ    ПОДІЇ

Організм людини на травму реагує так, що блискавично вмикаються захисні рефлекси, переорієнтовуючи в стан тривоги.

 

Правило №2

РЕАКЦІЯ  НА ТРАВМУ З ПЛИНОМ ЧАСУ МАЄ СВОЇ ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРОХОДИТЬ ПЕВНІ СТАДІЇ (ФАЗИ) ВІДРЕАГУВАННЯ. ПЕРША ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ ЛЮДИНІ ЗВАЖАЮЧИ НА ЇЇ ПОТРЕБУ І ФАЗУ ПЕРЕБІГУ ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОГО    ВІДРЕАГУВАННЯ

 

Правило №3

У ДІТЕЙ, ПЕРЕБІГ РЕАГУВАННЯ НА СТРЕС СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ІНАКШЕ НІЖ У ДОРОСЛИХ, ФАЗИ ВІДРЕАГУВАННЯ МОЖУТЬ ЗМІНЮВАТИ СВОЮ ТИПОВУ ЧЕРГОВІСТЬ, ВИПАДАТИ (НЕ ПРОЯВЛЯТИСЬ   ВЗАГАЛІ),   НЕ МАЮТЬ СВОЇХ   ЧАСОВИХ   ГРАНИЦЬ

 

Теоретичні та практичні рекомендації з надання першої допомоги (враховуючи потребу і фазу перебігу від реагування ).

 

ФАЗА 1 («стан замороження», «шоковий стан»)

Коли? – під час травматичної   події,  чи  відразу  після  перенесеного  стресу.

Що з дитиною? – відчуття  холоду, спітнілість,  дитина тремтить.

Допомога:

*забрати дитину з місця подій;

*дати можливість зігрітись (одіяло, теплий одяг, слабкий теплий солодкий чай);

*дайте відчути дитині свою присутність (підтримуюча розмова, доброзичливий  фізичний  контакт);

*не демонструйте  свою  тривогу, хвилювання в присутності дитини;

*дбайте про комфорт дитини (відсутність відчуття безпеки і комфорту в цій фазі є загрозливим чинником для виживання).

 

ФАЗА 2 (збудження)

Коли? – від кількох хвилин до кількох годин після подій, що викликали порушення.

Що з дитиною? – фізичне та психічне збудження (дитина може плакати, безпідставно сміятись, бігати, кричати…)

Допомога:

* дайте дитині відчути себе в безпеці;

*не залишайте дитину саму;

*намагайтесь «витримати» будь яку, навіть нестерпнішу поведінку дитини;

*в своїх діях намагайтесь дотримуватись темпу поведінки дитини ( разом рухайтесь з дитиною, розмовляйте виразно, мова гучна з поступовим зниженням гучності, що дає можливість вгамовувати рухову активність. (будьте провідником  і  керманичем поведінки дитини);

* дбайте про безпеку дитини (поведінка є загрозливою для нещасних випадків);

* дозволяйте дитині плакати;

*втішайте дитину, завжди будьте поруч;

*зберігайте спокій.

Застереження:

**жодних вимог;

**жодних аргументів;

**жодних докорів;

**вгамуйте свій страх і не демонструйте його дітям.

 

ФАЗА 3 (заперечення, уникання)

Коли? – години - дні після події.

Що з дитиною? – дитина зменшує свою активність, заперечує подію, що спричинила порушення, не хоче про це говорити. Спостерігається порушення сну, підвищена вразливість, дратівливість,  злість  на оточуючих та на себе. Досить часто в дитини є страх.

Допомога:

*в дитини є нагальна потреба в спокої;

*при можливості, чергуйте періоди дозованих розмов про подію з періодами свідомого уникання такого спілкування (будьте обережні, надмірно наполягаючи згадуючи подію, Ви можете поглибити «уникаючу» поведінку, що може викликати навіть вороже ставлення до Вас);

* якщо «уникаюча» поведінка триває понад тиждень, звертайтесь за допомогою до психотравматерапевта ( травматерапевта ).

 

ФАЗА 4 ( аналітична )

Коли? – години - дні після події.

Що з дитиною? – прагнення зрозуміти те, що трапилось. «Критичний аналіз» травматичних подій (пошук правди, та змісту того що сталося, прагнення «передбачити» наслідки подій у майбутньому, «змінене» бачення себе та світу. Усвідомлення того, що «життя розділилось» на «до» і «після». Інколи можуть виникати питання про сенс життя, страждання, про їх причини та наслідки (ЗАСТЕРЕЖЕННЯ: така поведінка дитини повинна насторожити дорослих, адже ця поведінка може викликати суіцидальні наміри).

Допомога:

*продовжуйте спілкуватись з дитиною (розмовляйте, малюйте… ) В цих іграх можна здійснювати спроби спрямовувати контекст спілкування в травматичну подію. ( будьте уважні – нічого не робіть в супротив волі дитини,  при  появі  хвилювання  дитини, «виходьте» з травматичних подій;

* при потребі звертайтесь до фахівця (психолог, травматерапевт). Для написання терапевтичних історій (для делікатного, фахового лікування наслідків травми).

*оберігайте дитину від будь-якого додаткового стресу;

* не дозволяти перебувати в стані бездіяльності;

*зрозумілою для віку мовою пояснюйте все, що відбувається. Пояснюйте ті чи інші заходи були доцільними  (медичне втручання, похорон…)

*дитина  повинна  відчувати  постійний  контроль  над  ситуацією;

* не приховувати,  не спілкуватись натяками, бути щирими та відкритими;

*стежте, щоб дитина достатньо спала і повноцінно харчувалась;

*слідкуйте, щоб фази свідомого заглиблення в тему чергувались з фазами свідомого відволікання від неї:

Застереження:

** не докучайте дитині;

** будьте готові слухати і вислуховувати;

**не вимагайте пояснень;

**не чиніть тиску.

 

ФАЗА ( опрацювання проблеми)

Коли? - дні – тижні після події

Що з дитиною? – відсутність симптомів. Згадуючи про травматичну подію, вже не виникає «травматичне навантаження». Дитина спокійно може про це розповідати і її більше не переповнюють негативні почуття з минулих травматичних подій. В дитини не залишається негативних переконань про себе та про світ.

У ВИПАДКУ ВАЖКОГО ПЕРЕБІГУ ВСІХ ФАЗ ВІДРЕАГУВАННЯ, ПРИ НАДМІРНІЙ ТРИВОЖНОСТІ ДОРОСЛИХ ЗА СТАН ДИТИНИ, ПРИ ТРИВАЛОСТІ СИМПТОМАТИКИ ПОНАД ЧОТИРИ ТИЖНІ, ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА СПЕЦІАЛІЗОВАНОЮ ДОПОМОГОЮ ДО ФАХІВЦЯ,

(психолог - травма терапевт).