середа, 11 травня 2022 р.

 Інклюзія, породжена війною. Як учителі працюватимуть з дітьми, які постраждали під час бойових дій.

Інклюзія під час війни стикається з новими викликами, про які й не знають в багатьох країнах. Учителям невдовзі доведеться навчати дітей, які через поранення мають особливі освітні потреби. Таку саму специфіку деякі учні мають через ПТСР (наприклад, не здатні розмовляти через психологічну травму). А ще педагоги будуть змушені шукати підхід до тих дітей з ООП, стан яких значно погіршився через бойові дії. Як же це зробити?

ПРОБЛЕМА №1: ТРАВМИ ВІЙНИ

Психіка людини захищається від страшної правди. Тож більшість із нас, коли чує, що діти поранені (а станом на 6 травня, це 408 хлопчиків та дівчат), уявляє собі рани, які врешті-решт загоюються. Утім, деякі залишають незворотні наслідки. Як це не жахливо, внаслідок збройної агресії рф, через обстріли та вибухи, українські діти втрачають руки, ноги, зір, слух.
За офіційними даними МОЗ станом на 16 квітня, 174 дитини проходять тривале лікування в закладах охорони здоров’я, бо зазнали значних ушкоджень, а 12 дітей втратили кінцівки. І це за трохи більше, ніж за півтора місяця війни! Доки лікарі займаються їхньою реабілітацією, а маленькі пацієнти та рідні звикають жити з цим, освітяни вже думають наперед. Про той час, коли до класів прийдуть діти з особливими освітніми потребами, які виникли через війну. Адже до цих школярів потрібний зовсім новий підхід, бо їхній життєвий досвід зазвичай страшніший, ніж у дорослих. Навіть учителі, які працюють в інклюзивних школах, поки що не знають, як навчати та виховувати таких дітей. Враховуючи території під окупацією, де тривають бойові дії, точна кількість постраждалих дітей ще невідома.

ПРОБЛЕМА №2: ПОРАНЕНІ ДУШІ

Війна калічить не лише тіла, але й душі. У поранених дітей — ще й психологічні рани. Серед маленьких пацієнтів Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» семирічна дівчинка, яка має тяжкі травми ніг і у якої на очах вбили маму. Інша семирічна дитина з такими ж пораненнями була серед тих, хто намагався евакуюватися з Ірпеня і кого окупанти розстрілювали з мінометів. А чотирнадцятирічного хлопчика розстрілювали разом з чоловіками, залишили серед трупів, бо думали, що помер. Страшно уявити собі: в них вже ніколи не буде дитинства, на яке вони заслуговують.
А серед тих дітей, які не постраждали фізично, є такі прояви посттравматичного стресового розладу, що це — справа не лише психологів. Скажімо, так званий мутизм — дитина, яка раніше розмовляла, більше не здатна на це після психологічної травми, при тому що немає жодних тілесних перешкод до цього. Такий стан може тривати місяцями та роками, тож учителям доведеться працювати з учнями, які не розмовляють. І попередній досвід може бути оманливим. Скажімо, до дітей з мутизмом не варто звертатися з прямими запитаннями, провокувати говорити, просити завершити речення, як це зазвичай роблять із дітьми з мовленнєвими вадами. Хоча це здається природним. Така увага зазвичай збільшує тривогу, змушує ще більше закриватися.
А проблем може бути чимало. Постійне очікування поганого, роздратованість, напади агресії, надмірний переляк від раптових подразників (стук, грюкіт), емоційна відстороненість, зниження інтересу до життя (і тим паче до навчання), психосоматичні прояви (головні болі, у животі), апатія, хронічна втома, навіть ризик спроб самогубств та саморуйнівної поведінки. В учнів різко може погіршитися пам’ять, концентрація уваги, а впевненість у власних силах впасти настільки, що дитина не береться виконувати навіть звичні завдання.

ПРОБЛЕМА №3: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТЯГАР ДЛЯ ДІТЕЙ З ООП

Як розповідає експерт директорату з дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Ольга Набоченко, з тими учнями інклюзивних класів, з якими вдавалося добре комунікувати та ефективно їх навчати, теж нині все не так просто. Наприклад, кожна дитина з розладом аутистичного спектру страждає від змін у заведеному порядку дій, розкладі, перестановок меблів вдома чи у школі. Уявіть собі, що вона відчуває, якщо стає переселенцем! Небезпека довкола, незрозуміла для неї дорога, нова місцина, нові люди та кімнати… Втрачається базове відчуття безпеки. Це здатне шокувати дитину з аутизмом, призвести до емоційних зривів чи нападів агресії.
Загострення під час війни розвиваються й у дітей з багатьма іншими діагнозами.
Крім того, з початку російської військової агресії постраждало(за даними на 23 квітня) 25 закладів спеціальної освіти, а через бойові дії призупинено навчальний процес у 23 таких школах. 290 закладів спеціальної освіти працюють дистанційно.
Є також низка технічних проблем. Діти з ООП нерідко втікали з батьками від бойових дій, збираючи речі похапцем, тож втрачали інвалідні візки, пристрої, книжки зі шрифтом Брайля, інші індивідуальні засоби навчання. Тож потрібні кошти, щоб придбати їх для роботи з вимушено переселеними дітьми з ООП. Загалом таких хлопчиків та дівчат 498.

ЩО ЧЕКАЄ НА ВЧИТЕЛІВ?

За словами експерта директорату МОН з дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Оксани Савицької, за матеріалами нині звертаються до країн з досвідом бойових дій, але й там жахає важкість травмування дітей. Досвід доводиться трансформувати, бо війна в Україні, на жаль, унікальна.
Як же допомагатимуть вчителям? Розробляють онлайн курси для навчання педагогів та шкільних психологів щодо «нової інклюзії». Планується забезпечити вчителів методичними матеріалами, необхідним інструментарієм, чіткими алгоритмами реагування, якщо виникає потреба у кризовій підтримці. Для того, щоб учителі мали сили на таке навантаження, хочуть також створити систему психологічної підтримки педагогів.
Попереду у вчителів та шкільних психологів також просвітницька робота з батьками: доведеться інформувати про психологічну травму, посттравматичний стрес. Бо, на жаль, багато родин вважають зміни у поведінці дітей тимчасовими: «само мине», «щось дитина злякалася і така з того часу».
Окремо групу вчителів підготують до роботи в ексклюзивних класах/групах з дітьми з ООП, спричиненими психологічною травмою.
До значно більш тісної співпраці планують залучити 4 тис. спеціалістів інклюзивно-ресурсних центрів. Їх навчать діагностувати специфічні ООП, викликані війною, та залучать опікуватися навчанням таких дітей.
Також вже займаються окремими питаннями дистанційного навчання дітей з ООП. Наприклад, 21 квітня 2022 року відбувся семінар «Цифрова інклюзія в Україні: використання мобільних додатків для осіб зі спектром аутизму та досвідом комплексної реабілітації».

ПОРАДИ ВІД КОЛЕГ З ІНШИХ КРАЇН

У дослідженні «Турботливе навчання» Вілле Ваклін (2016) дітей з ООП внаслідок бойових дій в Уганді.
  • Діти з ООП внаслідок війни потребують більшої делікатності. У порівнянні з тими, хто має певні фізичні особливості з дитинства, в них може не бути самоідентифікації себе як, приміром, людини на інвалідному візку. Тож необережне слово однокласників може травмувати. Профілактикою цього має бути роз’яснювальна робота з однолітками та їхніми батьками.
  • Діти, які були поранені, зазнали жахів війни викликають значно більше бажання пожаліти, ніж інші діти з ООП. Але сприйняття себе як жертви — не те, чого хочуть такі учні. Акцент варто робити на тому, що вони — ті, хто вижили, вийшли переможцями з ситуації. Навіть оповідання для таких дітей мають назви на кшталт «Герої теж плачуть».
  • Якщо діти з ООП через психотравму не можуть працювати на уроках, треба дати змогу індивідуально та за бажанням говорити про почуття, думки, які заважають займатися.
  • Надважливим є почуття безпеки. Його створюють та дають відчуття керованості щоденні однакові рутини, які робляться спільно з вчителями (ранкове коло, спільний обід, спільне декорування кабінетів тощо).
  • Існує феномен посттравматичного зростання: такі діти по суті є психологічно старшими за однолітків. У них вивільняються ресурси, які дають змогу активно розвиватися. Це дає надію, що, з допомогою вчителів, такі учні ще зможуть проявити себе та повернутися до більш-менш безнапасного життя.

ЯКІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ ВЖЕ ДОСТУПНІ

Немає коментарів:

Дописати коментар